5 грудня Григору Тютюннику виповнилося б 90 років. А не судилося йому прожити навіть 50 – пішов із життя передчасно й трагічно… Григір Тютюнник — один із найдраматичніших і водночас найсвітліших письменників в українській літературі, якого можна назвати совістю цілого покоління.
Бібліотека Дніпровського району (вул. Академіка Александрова,11) пропонує взяти з полиці будь-яку його книгу і поринути у ті часи, коли не можна було вільно висловлюватися, коли за необачне слово твори авторів зникали з полиць книгарень та бібліотек, а самі автори ставали вигнанцями.
Григір Тютюнник увійшов у свідомість сучасного читача як блискучий новеліст і повістяр. Сьогодні українську художню прозу не уявити без його хай кількісно й невеликої, але справді вагомої літературної спадщини.
„Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить” — творче кредо письменника. Стислі, скупі рядки, але як багато вони вміщають! Яка за ними відчувається напруга людського життя! Іронія, часом гіркувата, — це теж невід’ємний елемент стилю письменника. Рядок мовби світлішає, коли в ньому раптом проблисне оцей аж ніби сором’язливий усміх людини, здатної помітити приховане від інших. Пахощі м’яти та деревію, пташиний щебет, шум соснової крони та вранішня тиша… Огортає душу щем від усвідомлення унікальності і неповторності Життя, від щирості і глибини людської душі...
Постать письменника, безумовно, варта роману. Він був складною і суперечливою особистістю, і трагедія була передбачуваною. Та нерозгадана душа його відсвічує нам далекою й недосяжною зіркою, його пам'ять світиться, як вишневий цвіт розкішного полтавського саду…