Бібліотека Дніпровського району до Дня пам’яті захисників України підготувала літературу про Іловайську трагедію

Бібліотека Дніпровського району (вул. Мурманська, 3) до Дня пам’яті захисників України підготувала літературу про Іловайську трагедію.

Після страшного серпня 2014-го соняшники стали символами Іловайської трагедії: серед соняшникових полів гинули наші бійці, серед соняшників рятувалися ті, кому пощастило вижити.

«Той, хто вийшов із пекла, тримає зброю в долонях

Йде повз соняхи, їх навколо мільйони

І між ними спокійно, а далі куди – невідомо…»  (Марія Старожицька)

За підтвердженими даними військової прокуратури, в Іловайському котлі загинули 366 військових, 429 були поранені. Справжні цифри і справжні події колись стануть загально відомими, а поки що… Соняшник став символом Дня пам'яті захисників України, який відзначаємо 29 серпня. А про події, що перетворили обіцяний зелений коридор на чорний і кривавий, дізнаємось з вуст журналіста, який, збираючи свідчення, побував в шпиталях і в АТО, не вбачаючи в цьому нічого героїчного, і з перших вуст – вуст учасників.

Положій Є. Іловайськ

Ця книга написана до першої річниці Іловайської трагедії і заснована на реальних подіях: автор не був у котлі, але почув і записав близько сотні історій її учасників. Книга має підзаголовок – «Оповідання про справжніх людей». Мабуть, це ключові слова, бо твір розповідає про тих, хто залишився Людиною попри обставини. Це не документальна повість: поруч з героями, які мають реальних прототипів, воюють і гинуть вигадані персонажі. Та це ніяк не применшує мужність і людяність українських воїнів: солдатів та офіцерів, бійців добробатів, всіх, хто опинився наприкінці серпня 2014 в Іловайському котлі.

Зіненко Р. Іловайський щоденник

Книжка названа щоденником, але ж зрозуміло, що під час подій ніхто не робив записи ані в блокнотику, ані на окремих аркушиках – це було неможливо! Але автор – позивний Сєдой, доброволець батальйону «Дніпро-1», – нічого не вигадуючи, не додаючи заради «красного слівця», передає свої враження, думки, переживання, намагаючись бути якомога точнішим у спогадах. Це правдива розповідь очевидця, не художній текст, тому моторошні епізоди загибелі чи поранення описані майже буденно, але за стриманими словами – справжній шок людини, яка на власні очі бачила жахіття війни, зовсім не схожі на кіно. Хронологія подій, жарти військових, відчуття безпорадності і беззахисності – і разом з тим мужність і відданість, віра і готовність віддати життя, рятуючи побратимів і власну волю.

Усвідомлюючи, що щоденник зберіг лише його власні спогади та роздуми, що це далеко «не весь Іловайськ», відчуваючи відповідальність перед тими, хто залишився не тільки без нагород, але і без імені, Роман Зіненко, колишній «Сєдой», вирішив зібрати спогади тих, хто вийшов з Іловайського котла, долучити матеріали тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка працювала у вересні-жовтні 2014 року. Так на світ з’явилася «Війна, якої не було» – двотомна хроніка Іловайської трагедії. Сам автор зізнається, що ніколи не мріяв стати письменником чи істориком, але, можливо, він залишився живим саме тому, що мав записати і зберегти ці свідчення. Дійові особи книги – понад 700 бійців з 25-ти підрозділів з реальними прізвищами, позивними. Про когось відомі найменші подробиці, від когось залишилось лише ім’я…

Михайлишин І. Танець смерті

Ігор Михайлишин – музикант-аматор, юрист за освітою, грав на Майдані у грудні 2013 року. Добровольцем батальйону «Донбас» став у червні 2014 року. Взяв позивний «Піаніст». У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла у протистоянні зі збройними силами РФ. Після вимушеної капітуляції провів 119 днів у полоні. Намагався вести щоденник, декілька разів відновлював втрачене. Після закінчення військового контракту, не в змозі забути побратимів, що не повернулись додому, вирішив опублікувати свої записи: хотілося дати загиблим друге життя, хоча б на папері, зберегти їх обличчя, жарти, характери. І хоча назва щоденника – «Танець смерті», це розповідь не так про війну, як про людей, що були поруч під час навчання, військової служби та найстрашнішого випробування в Іловайському пеклі. Як і в симфонічному творі, у щоденнику переплетені і какофонія війни, і невблаганність смерті, і спогади про мирне життя, і захоплення людиною.

Родін І. Батальйон «Донбас»

Ще одне свідчення очевидця, військового історика і публіциста з Києва. (Надзвичайна річ: в добровольчі підрозділи йшли люди з декількома освітами, зі знанням декількох мов, з досвідом успішного бізнесу чи гарною кар’єрою – де ще можна було побачити стільки освічених, цілеспрямованих чоловіків?!) Автор записок – людина вже не призовного віку, що свого часу мріяла стати офіцером, та не склалося, – відчував себе якимось кабінетним військовим і радий був втілити всі свої знання та навички у справжню справу – захист Батьківщини. «Денікін» (таке псевдо взяв собі Ігор Родін, який захоплювався ідеями Білого руху) намагається дати об’єктивну і правдиву картину подій 2014 року, пропонує пам’ятку з виживання у полоні, наводить мартиролог побратимів, що загинули, – цим і цінна його книга.  

Запрошуємо до бібліотеки по вулиці Мурманській, 3 (Дніпровський район) приєднатися до вшанування пам’яті того трагічного серпня за допомогою книг, які зберегли дорогоцінні спогади тих, хто вижив в Іловайському котлі.