Запоріжжя історично є містом-форпостом. Так було у часи козаччини, так залишається і нині. День міста Запоріжжя є днем заснування фортеці і в часі майже збігається з днем Покрови — Днем Українського козацтва. Оборона протягом століть залишається одним із пріоритетів свободолюбивого міста, а разом із цим — стійкість та витривалість перед непростими зовнішніми обставинами. Боротьба триває не лише за території, але — і насамперед — за цінності та бачення спільного вільного майбутнього. Мистецтво ж є одним із найвиразніших інструментів для оприявнення та ствердження цього бачення і цих цінностей — незалежності, справделивості, безпеки, процвітання.
Виставка “Алгоритми оборони” присвячена питанням і відповідям, які, за словами організаторів, стосуються того, “що саме ми обороняємо, навіщо та від чого”. Вона містить твори сучасних художників та художниць з різних куточків України, які стверджують суб’єктність української культури та надію на її майбутнє, котре неможливе без спільних зусиль сьогодні.
Учасники та учасниці виставки своїми творами дивляться в історичне минуле та його культурні надбання, аналізуючи та беручи з них те, що стає в нагоді зараз (“Паляниця” Жанни Кадирової, “Геральдика” Миколи Маценка, “Козацькі прапори” Віталія Кохана), рефлектують виклики теперішнього і створюють візії бажаного майбутнього (“Ми обов’язково поговоримо про це після відбою останньої повітряної тривоги” Юрія Єфанова, “Новий день. Море. Крим. Буде” Олексія Борисова). Серед робіт є символи та інструменти метафізичного захисту, апеляція до якого багатократно зростає в часи екзистенціних загроз (“Покрова” Олександра Животкова, “Янгол, що дивиться на час” Романа Михайлова, “Оберіг” Павли Нікітіної) та захисту буквального (як патрони Юлії Бєляєвої чи протитанкові їжаки Євгенії Лаптій). Є ландшафти війни (“Пейзаж авдіївський” Аліни Якубенко та “Краєвид” Віталія Кравця) та її передчуття (“Пам’ятник диму” Олексія Сая, “Благовіщення. Запоріжжя” Олесі Трофименко). Є діалог з античною міфологією та класичною філософією як можливими опорами в мінливій сучасності (“Зевс” Володимира Яковця, “Лекції з етики” групи Arzebs та “Pixel Life” Анастасії Лойко). Є викриття руйнівної сутності російської культури, що несе війну не менш успішно, ніж зброя (Віктор Покиданець), у той час як українська культура стає інструментом захисту, одним із “алгоритмів оборони”.
Текст — спеціально до проєкту підготувала мистецтвознавець Наталія Маценко.