Огляд книги Андрія Бачинського «140 децибелів тиші» від бібліотеки Шевченківського району (пр.Моторобудівників,64)
Кожну останню неділю вересня увесь світ відзначає Міжнародний день глухих, запроваджений у 1951 році з нагоди створення Всесвітньої федерації глухих, який потім було замінено більш вагомим заходом – Міжнародним тижнем глухих.
З 2021 року змінено назву Міжнародного тижня глухих на Міжнародний тиждень глухих людей (IWDP).
Що відчуває людина, позбавлена слуху? Як їй живеться взагалі у світі, що належить тим, хто чує і хто бачить? А якщо це дитина? Така гостра соціальна тема є поки що незвичною для української дитячої літератури. Тому абсолютно унікальною стала для нас книга Андрія Бачинського «140 децибелів тиші» про життя глухих дітей.
Головний герой, підліток Сергій, внаслідок важкої травми під час аварії втрачає слух. Батьки і молодша сестра його гинуть, він залишається сиротою і потрапляє в інтернат для глухих дітей.
Читач мимоволі наче перевтілюється у нього і дивиться на світ очима Сергія. Разом із ним переживає його трагедію, відчуває розпач, відчуження, самотність і замкнутість, коли йому доводиться звикати до нового середовища, позбавленого звуків, освоювати мову жестів, вперше стикнутися із жорстокістю й несправедливістю, терпіти знущання одного із інтернатських хуліганів…
Є у сюжеті чимало моментів грубої правди життя і зовсім немає зайвої зворушливої сентиментальності та романтизації образів, але попри це твір позбавлений чорноти і сповнений оптимізму. Це історія не лише для підлітків, а насамперед – для дорослих. Прочитавши її, мимоволі замислюєшся над тим, наскільки ще недосконалим є наше суспільство щодо сприйняття та трактування дітей із особливими потребами. Як допомоги їм у тому, щоби вони відчували себе рівноцінними у соціумі, який зустріне їх в майбутньому, поза стінами інтернату. Як вони можуть себе зреалізувати і жити?
Ця книга проймає, промовляє і наближає до таких людей. Вона немов відкриває отой особливий внутрішній слух, коли можеш почути тишу…
