Останнім часом мій батько постійно згадував одну книгу, яку читав у дитинстві. Він шукав її, і хоча полиці з книжками стояли у нього в кімнаті, ніяк не міг її знайти. Розповівши декілька пригод з неї, мені стало цікаво. І у мене виникла ідея: "Ми підемо у бібліотеку!".
Батько посміхнувся і сказав, ніби в жарт: "Ок, тільки вночі". Та мене це не здивувало, навпаки, візьму з собою ліхтарик та буду жахати павуків. Вирішив я.
Наприкінці тижня, коли шкільні заняття скінчились, я як завжди грав у м'яч по квартирі. В той час батько щось збирав. Якісь валізи. Мені важко зосередитись коли починається гра, та все ж таки побачив якусь дивну валізу зеленого кольору. А потім вона кудись зникла.
На вулиці вже починало темніти, тоді до мене підійшов батько і запитав: "Ти готовий?".
"Готовий!" - відповів я. Хоча сам і не розумів до чого мені готуватись.
Коли ми приїхали до бібліотеки, двері були вже зачинені. Смикнувши три рази за ручку, після чого замок прогорнувся два рази, двері відкрились. На порозі стояла тітонька невеликого зросту у великих круглих окулярах.
"Проходьте!"- сказала вона, і завела нас у велике приміщення, де стояли полиці з книжками аж до самої стелі.
- "У вас є валізи?" - тихенько запитала вона.
- "Так!" - голос батька відповів.
Вона відвела батька в іншу кімнату. А я залишився один посеред книжкової зали. Роздивляючись навколо себе, мій погляд зупинився. На стільці стояла лампа, біля якої лежали альбоми. Декілька годин я дивився та знайомився з персонажами, ніби саме про них я слухав історії від батька. А саме: велетенського жука, втомлених диких бджіл, річкових лицарів, червонокнижних рослин та ще багато інших персонажів макро всесвіту. В якусь мить, я почав уявляти собі ніби всі вони тут велетенських розмірів, в цій кімнаті. Свідомість ніби розчинилась у повітрі, а насправді мене загорнуло у сон.
Вночі мене пробудив якийсь дивний скрегіт. Відчувши запах диму я підскочив з дивану.
- Що це. Що відбувається?
Дим потроху став зникати. І переді мною, стояв великий зелений чемодан. Навколо нього лежали картини. На них були зображені персонажі з альбому.
- Так, справді, я впізнав їх.
Картини лежали так ніби їх навмисно хтось розклав на підлогу. Поряд стояли дерев'яні мольберти. З початку я не розумів, що мені з цим робити. Піднявши першу картину, я відчув якусь силу. Магія, подумав я. Та зрозумівши, що ніякої небезпеки немає, почав всміхатись. Підіймаючи інші картини, вони пробуджували в мені нові приємні відчуття. Інколи я замислювався над сюжетом. Мабуть, тому що ніколи не бачив у своєму житті такого. А коли торкався їх, картини ніби оживали у моїх руках. Це було казково. Розставивши їх на мольберти, я нарахував 12 робіт і всі вони виглядали як живі.
В якусь мить до зали зайшла моя мати. Вона була здивована, а коли побачила мене, зраділа.
"Як ти це зробив?" - запитала вона.
В мене не було слів, щоб пояснити, руки тремтіли, а по шкірі бігали мурахи.
- "Це все альбом!" - лише зміг вимовити я.
- Чарівний світ макро!
Вона міцно обійняла мене. Схилившись над моєю головою, і тихенько шепнула мені на вушко: "Батько був постійно з тобою, навіть коли ти спав."
Презентація альбому «Заповідна Хортиця» - Чарівний світ макро»
КОЛИ: 28 жовтня о 16:00
ДЕ: вул. Гоголя, 66, Запорізька міська центральна бібліотека
Реєстрація за телефоном: 098-813-51-01
